Сталінград: зима 1942 року. У розпал найкривавішої битви 20 століття повстали голодні мерці. За лічені дні дві найсильніші армії, які коли-небудь існували у світі, розбиті, розірвані на шматки безпристрасним, невблаганним ворогом. Місто-труп на Волзі відрізане, окуповане нежиттю та кількома, швидко зменшуваними, живими людьми, які більше не переймаються національністю чи ідеологією, а лише виживанням. Виживанням та втечею...
MG-42 вистрілює коротку чергу зі свого вікна, косячи гулів на вулиці перед вами. Наган різко тріщить, і роздута потвора, яка колись була вашим медиком, розривається на шматки в хмарі зеленої слизу. Це сигнал до відходу. Відсунувши цегляні уламки, ви та великий сибіряк кидаєтеся вперед, стріляючи з ППШ та Шмейсера. Гулі падають, виючи та тягнучись до вас своїми розщепленими пальцями та жовтими зубами. Ті, що отримали постріл у голову, залишаються лежати, але інших ви мусите добити сокирою та лопатою, е-тулом та черевиком. Нарешті все скінчилося. Перехрестя вільне, але сонце опускається за поцяткованим снарядами фасадом тракторного заводу.
Що ти будеш робити далі? Прямувати до Волги і спробувати втекти тим шляхом? Можливо, аеродроми або залізничні лінії ще працюють?. Можливо, найкраще рухатися на захід?. Ти повинен обрати шлях!.
